В яких бомбосховищах доводиться вчитись нашим дітям
Сьогодні повітряні тривоги лунають кожного дня і усім нам приходиться з цим жити. Особливо це впливає на навчання наших дітей.
- 8-8.30 прийшли до школи
- 9-10.00 – повітряна тривога на дві години і всі в бомбосховище
- відбій, десь 12-та а там вже і кінець навчального дня…
Це майже стандартний навчальний день сьогодні. Знаю це не з чуток – тому що ми вже провели 370 занять для 4600 дітей Бучанського району і побували вже більше ніж в 20-ти різних освітніх закладах.
І майже всюди була повітряна тривога і нам доводилось працювати далі в шкільному бомбосховищі.
Тому ми бачили їх дуже різні – великі і малі, світлі і темні, теплі і не дуже, з окремими кімнатами і одним великим простором.
Умови всюди різні, але діти і вчителі одні і ті ж – наші.
Незалежно від зовнішніх умов кожен вчитель намагається провести всій плановий урок – хто з ноутбуком, хто з книгою. а хто просто на пальцях.
Дітей тут вгамувати дуже непросто, але у них виходить – всюди виходить.
Ми також завжди намагаємось провести свої заняття з Мінної Небезпеки в бомбосховищі під час повітряної тривоги, якщо нам дають таку можливість .
Ось так було і цього разу в селі Мирча, Бородянського району, в яке нас запросили на минулому тижні.
В школі тут 78 дітей і в садочку ще 15 – все знаходиться на одному подвір’ї. Спочатку ми прийшли в садочок і тут у нас був перший досвід спілкування на мінну тематику з дітьми 3-5 років.
Вони повністю в курсі того, що таке міни і що робити, коли її знайдеш. Там з дітьми ми відразу порозумілися і спілкувалися на “ти”.
Далі готували урок для середньої школи, настроїли проектор і тут – “Повітряна тривоги” і ми перемістилися в бомбосховище, де вже були дітки із садочка.
Їх бомбосховище – це окрема тема і воно візуально було більше схоже на погрібок або хатку Хагріда з Гаррі Поттера. Не дивлячись на це – всередині були дві невеличкі кімнатки, які отоплювалися пічкою-буржуйкою.
Було трохи шумно, але нам вдалося розподілити дітей так, щоб провести повноцінне заняття. Проектор свій підключили і вивели зображення прямо на стіну нашого тимчасового притулку.
Навіть після відбою прийняли рішення допрацювати до кінця і діти нас підтримали.
Далі нам вдалося провести заняття для старшої школи в кабінеті інформатики, і відразу після його закінчення, пролунав сигнал нової повітряної тривоги.
Школа, колектив і діти нам дуже сподобались – у них тут навіть є свій шкільний автобус, який дійсно праціє і збирає дітей з навколишніх сіл.
Після окупації тут винесли все що можна- телевізори, ноутбуки, комп’ютери і навіть старовинна одежа з маленького музею.
А ось короткі історії від різних її учнів по нашій темі:
- Моя мама фоткала міну
- Бабуся в лісі чуть не наступила на розтяжку
- Папа приніс додому дві шашки додому
- Побачили розтяжку в лісі з батьком- на дереві
- У маєї бабусі є кусок ракети і пару мін
- У мене в селі знайшли Джевеліну
Ось що бачуть і знають наші діти.
Доречі – в самій школі не стелажі в одному із класів також була знайдена активована міна.
І тепер до теми наших бомбосховищ.
Вони дійсно зараз дуже різні по всій Україні, в Ірпені, Бучі і Гостомелі їх допомагало монтувати Unisef але в більшості наших міст і сіл вони зроблені своїми силами на місцях.
В багатьох випадках місць дітям в них не вистачає і частину учнів постійно відправляють на онлайн-навчання, щоб зменшити кількість дітей в будівлі в разі повітряної тривоги.
В деяких містах навіть розподіляють дітей по різних приміщеннях в разі небезпеки і вони вимушені там перебувати.
Одночасно сотні тисяч наших дітей повинні сидіти по всій країні в бомбосховищах, бо комусь на дає покою наша вільна і незалежна країна. Але вчиться все-рівно потрібно.
В цих підземеллях народжується нове покоління українців, яким через 10-20 років будувати нашу нову країну.
Вчиться діти і ніколи не забувайте про цей період – розкажете потім про це своїм дітям і внукам – хай вони такого ніколи не побачать.
Це називається – ціна свободи!
А це маленьке бомбосховище в селі Мирча мені здалося самим теплим і душевним з тих, що я бачив. І всі діти в ньому – одна велика сім’я – де всі допомагають один-одному.
Де самі маленькі сидять на кращих місцях і вчать свої уроки, а старші, поводять себе достойно і слухають вчителів.
Дякуємо нашим вчителям за те, що у них хватає сил і мужності навчати наших дітей сьогодні не дивлячись ні на що!
І які б бомбосховища зараз не були, ми скоро з них вийдемо назавжди, але цього вже ніколи не забудемо!
До зустрічі, майбутні друзі Патрона з усієї України – ми вже йдемо до вас!
Безпечного і безвибухового нам усім життя!
