|

В яких бомбосховищах доводиться вчитись нашим дітям

Сьогодні повітряні тривоги лунають кожного дня і усім нам приходиться з цим жити. Особливо це впливає на навчання наших дітей.

  • 8-8.30 прийшли до школи
  • 9-10.00 – повітряна тривога на дві години і всі в бомбосховище
  • відбій, десь 12-та а там вже і кінець навчального дня…

Це майже стандартний навчальний день сьогодні. Знаю це не з чуток – тому що ми вже провели 370 занять для 4600 дітей Бучанського району і побували вже більше ніж в 20-ти різних освітніх закладах.

І майже всюди була повітряна тривога і нам доводилось працювати далі в шкільному бомбосховищі.

Тому ми бачили їх дуже різні – великі і малі, світлі і темні, теплі і не дуже, з окремими кімнатами і одним великим простором.

Умови всюди різні, але діти і вчителі одні і ті ж – наші.

Незалежно від зовнішніх умов кожен вчитель намагається провести всій плановий урок – хто з ноутбуком, хто з книгою. а хто просто на пальцях.

Дітей тут вгамувати дуже непросто, але у них виходить – всюди виходить.

Ми також завжди намагаємось провести свої заняття з Мінної Небезпеки в бомбосховищі під час повітряної тривоги, якщо нам дають  таку можливість .

Ось так було і цього разу в селі Мирча, Бородянського району, в яке нас запросили на минулому тижні.

В школі тут 78 дітей і в садочку ще 15 – все знаходиться на одному подвір’ї. Спочатку ми прийшли в садочок і тут у нас був перший досвід спілкування на мінну тематику з дітьми 3-5 років.

Вони повністю в курсі того, що таке міни і що робити, коли її знайдеш. Там з дітьми ми відразу порозумілися і спілкувалися на “ти”.

Далі готували урок для середньої школи, настроїли проектор і тут – “Повітряна тривоги” і ми перемістилися в  бомбосховище, де вже були дітки із садочка.

Їх бомбосховище – це окрема тема і воно візуально було більше схоже на погрібок або хатку Хагріда з Гаррі Поттера. Не дивлячись на це – всередині були дві невеличкі кімнатки, які отоплювалися пічкою-буржуйкою.

Було трохи шумно, але нам вдалося розподілити дітей так, щоб провести повноцінне заняття. Проектор свій підключили і вивели зображення прямо на стіну нашого тимчасового притулку.

Навіть після відбою прийняли рішення допрацювати до кінця і діти нас підтримали.

Далі нам вдалося провести заняття для старшої школи в кабінеті інформатики, і відразу після його закінчення, пролунав сигнал нової повітряної тривоги.

Школа, колектив і діти нам дуже сподобались – у них тут навіть є свій шкільний автобус, який дійсно праціє і збирає дітей з навколишніх сіл.

Після окупації  тут винесли все що можна- телевізори, ноутбуки, комп’ютери і навіть старовинна одежа з маленького музею.

А ось короткі історії від різних  її учнів по нашій темі:

  • Моя мама фоткала міну
  • Бабуся в лісі чуть не наступила на розтяжку
  • Папа приніс додому дві шашки додому
  • Побачили розтяжку в лісі з батьком- на дереві
  • У маєї бабусі є кусок ракети і пару мін
  • У мене в селі знайшли Джевеліну

Ось що бачуть і знають наші діти.

Доречі – в самій школі не стелажі в одному із класів також була знайдена активована міна.

І тепер до теми наших бомбосховищ.

Вони дійсно зараз дуже різні по всій Україні, в Ірпені, Бучі і Гостомелі їх допомагало монтувати Unisef але в більшості наших міст і сіл вони зроблені своїми силами на місцях.

В багатьох випадках місць дітям в них не вистачає і  частину учнів постійно відправляють на онлайн-навчання, щоб зменшити кількість дітей в будівлі в разі повітряної тривоги.

В деяких містах навіть розподіляють дітей по різних приміщеннях в разі небезпеки і вони вимушені там перебувати.

Одночасно сотні тисяч наших дітей повинні сидіти по всій країні в бомбосховищах, бо комусь на дає покою наша вільна і незалежна країна. Але вчиться все-рівно потрібно.

В цих підземеллях народжується нове покоління українців, яким через 10-20 років будувати нашу нову країну.

Вчиться діти і ніколи не забувайте про цей період – розкажете потім про це своїм дітям і внукам – хай вони такого ніколи не побачать.

Це називається – ціна свободи!

А це маленьке бомбосховище в селі Мирча мені здалося самим теплим і душевним з тих, що я бачив. І всі діти в ньому – одна велика сім’я – де всі допомагають один-одному.

Де самі маленькі сидять на кращих місцях і вчать свої уроки, а старші, поводять себе достойно і слухають вчителів.

Дякуємо нашим вчителям за те, що у них хватає сил і мужності навчати наших дітей сьогодні не дивлячись ні на що!

І які б бомбосховища зараз не були, ми скоро з них вийдемо назавжди, але цього вже ніколи не забудемо!

До зустрічі, майбутні друзі Патрона з усієї України – ми вже йдемо до вас!

Безпечного і безвибухового нам усім життя!

Similar Posts